Follow us: Subscribe via RSS Feed Connect on YouTube Connect on YouTube
загрузка...

Пригоди руцькоязичних українців в Расєї

Так вже сталось, що моя дружина родом з Росії, а точніше з Іркутської області. 
Живемо вже, слава Богу, майже чотири десятки років в Україні, і все прекрасно. 
Правда вона в мене не зовсім росіянка. 
Теща в мене українка по родословній. 
Її батька в 1923 році розкуркулили, та вислали на Далекий схід.
Він там знову почав хазяйнувати, та в 1927 його розкуркулили ще раз, і оскільки далі була Японія, то його вислали в Іркутську область. 
Як кажуть із Сибіру в Сибір повели. 
Та мова не про це. 
Теща в мене ще жива, і в вихідні дні ми з нею спілкуємось по телефону. 
Оце і сьогодні поспілкувались. Поговорили про те, про се, про обстановку в Україні, про події в Росії. Зачепили питання українських біженців в Росії.
Саме про це і хочеться поговорити. Інформація, як кажуть, з перших вуст. 
Пишу, поки не забувся. 
Я в минулому році, десь осінню, вже згадував в коментах, що на окраїні містечка де живе теща, в наметах розмістилось біля двохсот так званих українських біженців. 
Одна сім’я виявилась родом з Полтавщини, їхні батьки після війни були направлені в донецькі степи добувати чорне золото, і теща з ними подружилась, земляки все таки. 
Так от. Все по порядку.
Сім’я з чотирьох чоловік, батько, мати та двоє дітей 10 вересня 2014 року радісно поїхали в білокамінну по кращу долю. 
Та поки вони їхали, в білокамінній прийняли рішення, що донєцкіє бєжеєнци могут задержіватся в Москвє, Пітєрє і єщьо трінадцати гарадах Расєї нє болєє трьох днєй. 
Казка швидко скінчилась. 

Донєцьку братву погрузили в паровоз і повезли в невідомому напрямку не пояснивши кінцевого пункту призначення. 
Як виявилось пізніше, вони стали учасниками програми переселення співвітчизників «к істокам русскім». 
Програма передбачає переселити співвітчизників, які після розпаду сересеру залишились за територією расєї, в "ісконно руцкіє зємлі", а саме: Бурятія, Ямало-Ненецький округ, Забайкалля, Якутія, Камчатка, Сахалін, Алтай, Хабаровський край, Амурська та Іркутська області, Магадан і ще кудись в теплі краї.
Забувся. 
Факт в тому, що наші герої потрапили в Іркутську область.
І їм дуже пощастило, що по сусідству живе моя теща.
Спочатку в них відібрали українські паспорти і видали тимчасові довідки хто вони є.
Російські паспорти обіцяли незабаром оформити, але так і не оформили. Живуть з довідками і до сьогодні. 
Зиму прожили в наметах.
По приїзду отримали по 10 тисяч рублів і більше грошей не бачили. 
Житлом, їжею, одягом, роботою ніхто їх не забезпечував. 
Без паспорта виїхати за межі Іркутської області неможливо. 
Багатьох біженців місцеві жителі побили до напівсмерті за те, що ті намагались щось вкрасти.
Холодно, і їсти хочеться. 
Дякувати тещі наші герої були трохи в кращому положенні ніж інші, бо вона всі шмотки покійного тестя віддала їм. 
Оскільки теща живе в приватному домі, то вона має трохи городу, тримає курей та пару кабанчиків і отримує доволі високу пенсію, бо все життя пропрацювала на Ангарському нафтопереробному, то вона має можливість тих своїх земляків підгодовувати.
А як стало холодно, то вона забрала дітей до себе додому.
Батькам допомогла влаштуватись на приватну лісопилку. 
Тепер радіють що вже скоро весна і буде тепло.
Влаштувати дітей в школу не змогла бо без паспортів ніззя.
Решта біжинського контингенту розбрелась хто куди. 
Хто в Ангарськ бомжувати, хто в Іркутськ, хто помер, когось прибили.
Тож рашка дуже тепло зустріла своїх заблудшіх овець. 
Як би це розповідав кісільов, то я може б і не повірив, а тещі вірю. Тож, шановні ненависники України, біжіть в рашку. 
Там для вас уготоване казкове життя.
І будете жити як в казці, чим довше – тим страшніше.
А теща в мене одна, і шмоток тестя та ячмінної каші з вишкварками на всіх не вистачить. Щасливого путю в расєю-матушку.
Поделиться :
 
ХунтаExpress © Copyright 2012. All Rights Reserved.
Created by: George Robinson.
Proudly powered by Blogger.
imagem-logoBack to TOP